Каталог нормативных материалов по социальной защите инвалидов

Форум » Законодательство Украины, касающееся инвалидов » Каталог нормативных материалов по социальной защите инвалидов » Ответить

Каталог нормативных материалов по социальной защите инвалидов

Sidnet: Каталог нормативных материалов по социальной защите инвалидов

Ответов - 17, стр: 1 2 All

Sidnet: Про заходи щодо фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів... від 06.04.2006 № 290-2006 УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про заходи щодо фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів та підтримки паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні { Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента N 642/2008 ( 642/2008 ) від 21.07.2008 N 517/2009 ( 517/2009 ) від 08.07.2009 N 163/2010 ( 163/2010 ) від 15.02.2010 N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 N 547/2012 ( 547/2012 ) від 17.09.2012 } З метою забезпечення фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, створення умов для їх доступу до фізичної культури та спорту, підтримки розвитку паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні п о с т а н о в л я ю: 1. Визначити одним із пріоритетних завдань центральних та місцевих органів виконавчої влади створення умов для фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, у тому числі дітей-інвалідів. 2. Заснувати з 2006 року 250 стипендій Президента України для видатних спортсменів з паралімпійських і дефлімпійських видів спорту та їх тренерів. { Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента N 642/2008 ( 642/2008 ) від 21.07.2008, N 163/2010 ( 163/2010 ) від 15.02.2010, N 547/2012 ( 547/2012 ) від 17.09.2012 } 3. Затвердити Положення про стипендії Президента України для видатних спортсменів із паралімпійських і дефлімпійських видів спорту та їх тренерів (додається). 4. Кабінету Міністрів України: 1) вирішити до 1 вересня 2006 року в установленому порядку питання про введення до штатних нормативів працівників спеціальних загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, інших навчально-реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів посад інструкторів з фізичної культури і спорту; 2) здійснити заходи щодо відкриття у дитячо-юнацьких спортивних школах відділень для дітей-інвалідів, методичного та організаційного забезпечення цих відділень; 3) забезпечити розроблення державних стандартів і норм типового проектування фізкультурно-оздоровчих та спортивних споруд, адаптованих до потреб інвалідів; 4) сприяти дальшому розвитку Національного центру параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів як головної реабілітаційно-спортивної бази для інвалідів; { Пункт 4 статті 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 517/2009 ( 517/2009 ) від 08.07.2009 } 5) опрацювати разом із Національним комітетом спорту інвалідів України питання щодо створення західного реабілітаційно-спортивного центру та фінансування пов'язаних із цим заходів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів; 6) передбачати під час розроблення проектів законів про Державний бюджет України на відповідний рік видатки на: виплату стипендій, зазначених у статті 2 цього Указу; забезпечення участі національних збірних команд України в Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, передбачивши при цьому витрати на спеціалізований транспорт для перевезення спортсменів-інвалідів; заходи з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, оздоровлення спортсменів, членів національних збірних команд України з паралімпійських і дефлімпійських видів спорту; 7) вжити заходів щодо розроблення та внесення змін до законодавства з питань: спрощення процедури закупівлі за державні кошти спортивного екіпірування та іншого одягу, спортивних виробів, обладнання та інвентарю, медико-відновлювальних засобів з метою забезпечення здійснення заходів щодо фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів; стимулювання благодійної та спонсорської діяльності з метою підтримки фізичної культури і спорту інвалідів. 5. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: сприяти вирішенню питання щодо створення центрів фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт" у містах обласного значення; забезпечити вирішення в установленому порядку соціально-побутових проблем спортсменів-інвалідів, чемпіонів та призерів Паралімпійських і Дефлімпійських ігор, чемпіонів світу та Європи, інших міжнародних змагань серед інвалідів, а також їх тренерів. 6. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачати під час підготовки проектів відповідних бюджетів необхідні видатки на фінансування діяльності Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт", дитячо-юнацьких спортивних шкіл інвалідів, у тому числі забезпечення їх спеціалізованим автотранспортом, а також на фінансову підтримку заходів щодо фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів. 7. Київській міській державній адміністрації вжити заходів щодо прискорення вирішення в установленому порядку питання стосовно виділення земельної ділянки для будівництва штаб-квартири Національного комітету спорту інвалідів України. 8. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечувати висвітлення визначних спортивних подій з паралімпійських і дефлімпійських видів спорту, пропагувати розвиток фізкультурно-спортивного руху серед інвалідів. 9. Кабінету Міністрів України щорічно до 15 січня інформувати Президента України про хід виконання цього Указу. Президент України В.ЮЩЕНКО м. Київ, 6 квітня 2006 року N 290/2006 ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 6 квітня 2006 року N 290/2006 ПОЛОЖЕННЯ про стипендії Президента України для видатних спортсменів із паралімпійських і дефлімпійських видів спорту та їх тренерів 1. Стипендії Президента України для видатних спортсменів із паралімпійських і дефлімпійських видів спорту та їх тренерів (далі - стипендії Президента України) призначаються з метою стимулювання успішних виступів на міжнародній спортивній арені, визнання вагомого внеску в розвиток спорту інвалідів. 2. Стипендії Президента України призначаються у розмірі: 15 тисяч гривень - спортсменам, які зайняли перше місце на Паралімпійських, Дефлімпійських іграх, та їх тренерам; 12 тисяч гривень - спортсменам, які зайняли друге місце на Паралімпійських, Дефлімпійських іграх або перше місце на чемпіонатах світу в паралімпійських, дефлімпійських номерах програми, та їх тренерам; 10 тисяч гривень - спортсменам, які зайняли третє місце на Паралімпійських, Дефлімпійських іграх, та їх тренерам; 9 тисяч гривень - спортсменам, які зайняли друге місце на чемпіонатах світу в паралімпійських, дефлімпійських номерах програми, та їх тренерам; 7 тисяч гривень - спортсменам, які зайняли третє місце на чемпіонатах світу або перше місце на чемпіонатах Європи в паралімпійських, дефлімпійських номерах програми, та їх тренерам. { Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 642/2008 ( 642/2008 ) від 21.07.2008; в редакції Указу Президента N 163/2010 ( 163/2010 ) від 15.02.2010 } 3. На призначення стипендій Президента України висуваються спортсмени-інваліди, які зайняли в поточному році перше - третє місце на Паралімпійських, Дефлімпійських іграх, чемпіонатах світу, перше місце на чемпіонатах Європи в паралімпійських, дефлімпійських номерах програми, та їх тренери. У разі проведення чемпіонатів світу та Європи з паралімпійських і дефлімпійських видів спорту раз на два роки розмір стипендій Президента України визначається за найвищим спортивним результатом спортсмена, досягнутим у поточному або попередньому роках. У разі здійснення підготовки спортсмена кількома тренерами стипендія Президента України призначається одному тренеру або двом тренерам із відповідним її розподілом між ними залежно від особистого внеску. Тренерам, які підготували команду до досягнутого результату в ігрових видах спорту, призначається не більш як дві стипендії Президента України, а кожна з них може розподілятися між не більше ніж двома тренерами залежно від особистого внеску. Спортсмену або тренеру може бути призначено не більш як одну стипендію. 4. Висунення претендентів на призначення стипендій Президента України та подання Національному комітету спорту інвалідів України пропозицій щодо розмірів зазначених стипендій для тренерів залежно від їх особистого внеску у підготовку відповідного спортсмена здійснюється національними спортивними федераціями з нозологій разом з Українським центром з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт". Конкурсний відбір претендентів на здобуття стипендій Президента України та розгляд пропозицій щодо розмірів зазначених стипендій для тренерів проводить комісія, яка утворюється в установленому порядку Державною службою молоді та спорту України (Держмолодьспорт України). { Абзац другий пункту 4 в редакції Указу Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } Порядок проведення конкурсу на здобуття стипендії Президента України визначає Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. { Абзац третій пункту 4 в редакції Указу Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } За результатами конкурсу комісія вносить відповідні пропозиції щодо кандидатур на одержання стипендій Президента України та розмірів зазначених стипендій для тренерів до Держмолодьспорту України. { Абзац пункту 4 в редакції Указу Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } Держмолодьспорт України на підставі пропозицій комісії розробляє та вносить проект відповідного указу Президента України до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, яке погоджує проект указу Президента України та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України. { Абзац пункту 4 в редакції Указу Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } 5. Стипендії Президента України призначаються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. { Пункт 5 в редакції Указу Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } 6. Стипендії Президента України виплачуються з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому було прийнято рішення про їх призначення: протягом двох років - чемпіонам Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та їх тренерам; протягом одного року - призерам Паралімпійських, Дефлімпійських ігор, чемпіонам та призерам чемпіонатів світу, чемпіонам Європи в паралімпійських, дефлімпійських номерах програми та їх тренерам. Виплата стипендій проводиться щомісяця за місцем основної роботи (навчання) чи за місцем проживання стипендіата. 7. У разі поліпшення чи підтвердження спортивних результатів протягом періоду отримання стипендії Президента України або в разі зниження спортивного результату на чемпіонаті світу з першого місця на друге чи третє або з другого на третє виплата раніше призначеної стипендії припиняється і призначається стипендія спортсменам та їх тренерам на новий строк у розмірі згідно з досягнутими результатами у порядку, передбаченому цим Положенням. 8. Спортсмен або тренер може бути позбавлений стипендії Президента України за поданням Держмолодьспорту України, внесеним у встановленому порядку в разі порушення спортсменом-інвалідом або тренером навчально-тренувального процесу, засудження за умисний злочин або дискваліфікації спортсмена-інваліда Міжнародним паралімпійським та дефлімпійським комітетом, міжнародною спортивною організацією або Національним комітетом спорту інвалідів України. { Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 142/2012 ( 142/2012 ) від 23.02.2012 } Глава Секретаріату Президента України О.РИБАЧУК

Sidnet: Про Основні напрями вдосконалення системи соціальних виплат... від 10.05.2006 № 359-2006 УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Основні напрями вдосконалення системи соціальних виплат населенню З метою підвищення ефективності надання соціально вразливим верствам населення державної підтримки та поліпшення соціального обслуговування громадян п о с т а н о в л я ю: 1. Схвалити Основні напрями вдосконалення системи соціальних виплат населенню (додаються). 2. Кабінету Міністрів України затвердити у двомісячний строк заходи щодо реалізації Основних напрямів вдосконалення системи соціальних виплат населенню та їх фінансового забезпечення. Президент України В.ЮЩЕНКО м. Київ, 10 травня 2006 року N 359/2006 СХВАЛЕНО Указом Президента України від 10 травня 2006 року N 359/2006 ОСНОВНІ НАПРЯМИ вдосконалення системи соціальних виплат населенню Загальні положення Система соціальних виплат спрямована на поліпшення матеріального забезпечення соціально вразливих верств населення, подолання бідності та зниження ступеня розшарування суспільства за рівнем доходів. На сьогодні в Україні цією системою охоплено близько 3 млн. отримувачів. У 2005-2006 роках значно підвищився рівень державних соціальних гарантій населенню, зокрема збільшено в 11,7 раза розмір одноразової допомоги при народженні дитини, більш ніж у 2 рази - державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам. Водночас рівень бідності населення в Україні, передусім серед сімей з дітьми, родин, в яких є непрацездатні або непрацюючі особи працездатного віку, свідчить про недостатню ефективність існуючої системи державної підтримки соціально вразливих верств населення. Встановлені розміри соціальної допомоги окремим категоріям громадян не відповідають фактичним потребам в соціальній підтримці більшості сімей. Окремі види соціальної допомоги дотепер надаються без урахування доходів отримувачів. Відсутні системи оцінювання впливу надання державної соціальної допомоги населенню на подолання бідності та інформаційна база даних про потенційних отримувачів такої допомоги. Разом із тим тільки третина сімей, охоплених програмами державної соціальної допомоги, віднесена до бідних. Тому потребують удосконалення існуючі підходи до оцінки рівня бідності. Робота державних соціальних інспекторів спрямована виключно на виконання контрольних та дозвільних функцій щодо отримання державної соціальної підтримки, а не на допомогу соціально вразливим чи неблагополучним родинам та виявлення їх реальних потреб у такій допомозі. Процедура призначення окремих видів державної соціальної допомоги є невиправдано складною, потребує від громадян значних витрат часу та енергії на збирання і подання численних довідок та документів. У більшості місцевих органів праці та соціального захисту населення не створено належних умов для прийому громадян, не забезпечено безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями. Рівень поінформованості населення щодо можливості отримання державної соціальної допомоги є недостатнім. Такий стан у сфері надання державної соціальної допомоги зумовив необхідність розроблення Основних напрямів вдосконалення системи соціальних виплат населенню (далі - Основні напрями), спрямованих на забезпечення реалізації конституційного права громадян на соціальний захист. Мета Метою Основних напрямів є вдосконалення системи соціальних виплат, спрямованих на посилення соціального захисту соціально вразливих верств населення, спрощення процедур надання державної соціальної допомоги. Очікувані результати Реалізація Основних напрямів сприятиме зменшенню масштабів і глибини бідності, посиленню адресності та збільшенню розмірів державної соціальної допомоги, підвищенню ефективності використання коштів, які спрямовуються на ці цілі, забезпеченню широкого доступу громадян до інформації з питань соціального захисту населення, створенню сучасної матеріальної бази та відповідного інформаційного і кадрового забезпечення для отримання населенням усіх видів державної соціальної допомоги за єдиною заявою. Основні напрями Основними напрямами є: 1) удосконалення моніторингу системи соціальних виплат, спрямованих на подолання бідності, шляхом: визначення конкретних цілей, завдань та показників виконання бюджетних програм соціального захисту населення; запровадження нових методологічних підходів до визначення показників бідності; забезпечення проведення оцінки і моніторингу ефективності системи державної соціальної допомоги; 2) впорядкування видів державної соціальної допомоги, здійснення заходів щодо посилення адресності соціальної підтримки окремих груп населення з урахуванням матеріального стану та умов проживання сім'ї, а саме: запровадження готівкової форми надання населенню житлових субсидій на підставі розрахункових норм; інтегрування програми житлових субсидій в систему державної соціальної допомоги; визначення важливим принципом адресного спрямування державної підтримки орієнтацію на сім'ю, забезпечення її життєвих потреб з урахуванням вимог законодавства щодо сімейного обов'язку утримання тих членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги чи опинились у скрутних життєвих обставинах; запровадження економічно обгрунтованих критеріїв визначення права на отримання державної соціальної допомоги, в тому числі оцінки майнового стану сім'ї; заохочення громадян до активної життєвої позиції та прагнення підвищити рівень життя своєї сім'ї власними зусиллями; підвищення розмірів усіх видів державної соціальної допомоги до рівня прожиткового мінімуму відповідних соціальних і демографічних груп населення; 3) спрощення процедур призначення всіх видів державної соціальної допомоги через застосування: принципу призначення усіх видів державної соціальної допомоги за однією заявою; мережі консультаційних служб із залученням громадських організацій з метою широкого інформування громадян про їх права і обов'язки у сфері надання державної соціальної допомоги; сучасних інформаційних технологій для дистанційного консультування громадян, визначення права особи на державну соціальну допомогу та призначення такої допомоги; принципу довіри до наданої особою інформації про свій майновий стан та покладання функції доведення недостовірності такої інформації на органи державної влади; 4) запровадження нової прогресивної технології прийому громадян в органах праці та соціального захисту населення за принципом "єдиного вікна", що забезпечить їх обслуговування на якісно новому рівні, шляхом: застосування інтегрованого підходу до надання усіх видів державної соціальної допомоги, на які особа має право; формування інформаційної бази про отримувачів та потенційних отримувачів державної соціальної допомоги; забезпечення ефективного використання коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, передбачених на виконання програм соціального захисту населення; підвищення ефективності роботи спеціалістів органів праці та соціального захисту населення; 5) удосконалення інституту державних соціальних інспекторів через: визначення однією з основних функцій державних соціальних інспекторів здійснення соціального супроводу найбільш соціально вразливих чи неблагополучних сімей; збільшення чисельності державних соціальних інспекторів з урахуванням нормативів соціального обслуговування сімей; навчання державних соціальних інспекторів основ психології та соціальної роботи; поліпшення організаційного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення роботи державних соціальних інспекторів; 6) модернізація інформаційних і комунікаційних технологій та удосконалення зв'язків з громадськістю через: створення сучасної технічної бази та розвиток інформаційно-аналітичної системи органів праці та соціального захисту населення; формування єдиної бази даних отримувачів державної соціальної допомоги та Єдиного реєстру осіб, які мають право на пільги, інтегрованих з базами даних (реєстрами) Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України, державної служби зайнятості, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, державних органів реєстрації актів цивільного стану, створення відповідних загальнодержавних мереж; впровадження інтегрованих програмних продуктів для надання всіх видів державної соціальної допомоги за однією заявою; застосування сучасних соціально-інформаційних технологій для врахування громадської думки щодо існуючих і нових соціальних програм; формування сучасної інформаційної системи з метою запровадження пластикової чи іншого виду картки (соціального паспорта особи); 7) створення сучасної розгалуженої постійно діючої системи навчання і підвищення кваліфікації працівників органів праці та соціального захисту населення, що сприятиме підвищенню якості обслуговування населення, та запровадження сучасної системи управління персоналом; 8) впровадження міжнародного досвіду використання сучасних соціальних технологій та методів роботи, у тому числі розвиток благодійництва у сфері надання соціальної допомоги соціально вразливим верствам населення. Етапи реалізації Основних напрямів Ці Основні напрями реалізовуватимуться у три етапи: перший (2006 рік - I півріччя 2007 року) передбачає затвердження заходів з реалізації Основних напрямів на центральному та місцевому рівнях, розроблення і прийняття законів та інших нормативно-правових актів з питань удосконалення системи соціальних виплат населенню. Передбачається запровадити експерименти з реалізації окремих Основних напрямів для визначення найбільш ефективних механізмів надання державної соціальної допомоги (інтеграція програми житлових субсидій у систему державної соціальної допомоги, впровадження нових методологічних підходів до оцінки рівня бідності); другий (II півріччя 2007 року - 2008 рік) - широкомасштабне здійснення заходів у системі органів праці та соціального захисту населення (впровадження єдиної технології прийому громадян, інформування громадськості з питань діючої системи державної соціальної допомоги, технічне переоснащення зазначеної системи, модернізація інформаційних і комунікаційних технологій, перенавчання та атестація персоналу). На цьому етапі здійснюватиметься посилення адресного підходу до надання державної соціальної допомоги, перш за все бідним сім'ям та найбільш соціально вразливим верствам населення; третій (2009 рік) - завершення формування цілісної системи управління та контролю за наданням соціальних виплат населенню. Фінансове забезпечення реалізації Основних напрямів Реалізація Основних напрямів здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Заходи щодо запровадження нової прогресивної технології прийому громадян у місцевих органах праці та соціального захисту населення фінансуватимуться за рахунок позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку, наданої відповідно до Закону України "Про ратифікацію Угоди про позику (Проект удосконалення системи соціальної допомоги) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку" ( 3408-15 ). Глава Секретаріату Президента України О.РИБАЧУК

Sidnet: http--zakon.rada.gov.ua - Про соціальні послуги вiд 19.06.2003 № 966-IV ЗАКОН УКРАЇНИ Про соціальні послуги ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 45, ст.358 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1891-IV ( 1891-15 ) від 24.06.2004, ВВР, 2004, N 50, ст.537 ) Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення основних термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя; складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо); соціальний працівник - професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги; соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності; соціальні служби - підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; волонтер - фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер; тимчасовий притулок для дорослих - організація нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання, осіб, що постраждали від фізичного або психічного насильства, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів, сприянні у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні; тимчасовий притулок для неповнолітніх - організація тимчасового проживання, виховання, утримання безпритульних дітей, дітей, позбавлених батьківського піклування, які зазнали жорстокості, насильства або з інших причин потребують соціального захисту; реабілітація - система медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомоги у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-професійної адаптації та інтеграції в суспільство; суб'єкти, що надають соціальні послуги - державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - державні та комунальні суб'єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі - недержавні суб'єкти), фізичні особи. Стаття 2. Основні засади надання соціальних послуг Основними засадами надання соціальних послуг є: сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; попередження виникнення складних життєвих обставин; створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають. Стаття 3. Основні принципи надання соціальних послуг Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах: адресності та індивідуального підходу; доступності та відкритості; добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; гуманності; комплексності; максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послуги; законності; соціальної справедливості; забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм. Стаття 4. Законодавство про соціальні послуги Законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України. У разі якщо міжнародними договорами України встановлено більш високі вимоги до надання соціальних послуг, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Розділ II ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ ТА ПОТРЕБУЮТЬ СТОРОННЬОЇ ДОПОМОГИ, НА СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ Стаття 5. Види соціальних послуг та форми їх надання Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду). Відповідно до цього Закону можуть надаватися такі види соціальних послуг: соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо; психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад; соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб; соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія; соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій; юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо); послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи; послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість; інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги); інші соціальні послуги. Суб'єкти, що надають соціальні послуги, можуть їх надавати в інших формах, не передбачених цією статтею, але визначених Кабінетом Міністрів України в переліку платних соціальних послуг. Перелік соціальних послуг, опис їх змісту та якості зазначаються в Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, що затверджується Кабінетом Міністрів України і публікується в засобах масової інформації відповідними центральними органами виконавчої влади. Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування регулюються законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Стаття 6. Право на отримання соціальних послуг Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах. Розділ III ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг Суб'єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність на професійній основі відповідно до положення про них або їх статуту, де обов'язково зазначаються перелік соціальних послуг, категорій осіб, яким вони надаються, умови та порядок їх надання. Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів. Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються: громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї. Вичерпний перелік соціальних послуг, умови їх надання та порядок регулювання тарифів їх оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Стаття 8. Порядок надання соціальних послуг недержавними суб'єктами Недержавні суб'єкти, що бажають надавати соціальні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевого бюджетів, надають їх на підставі ліцензії. ( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1891-IV ( 1891-15 ) від 24.06.2004 ) Стаття 9. Порядок і умови отримання соціальних послуг Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб'єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб'єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб'єкта, що їх надає. У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров'я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства. Стаття 10. Основні права отримувачів соціальних послуг При одержанні соціальних послуг громадяни мають право на: поважливе і гуманне ставлення з боку суб'єктів, що надають соціальні послуги; вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування; інформацію щодо своїх прав, обов'язків та умов надання соціальних послуг; згоду на соціальні послуги; відмову від соціальних послуг; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб'єкту, який надає соціальні послуги; захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку. Стаття 11. Основні права та обов'язки осіб, що надають соціальні послуги Особи, що надають соціальні послуги, мають право на: профілактичний огляд і обстеження при прийнятті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок роботодавця; захист професійної честі, гідності та ділової репутації, у тому числі в судовому порядку; підвищення кваліфікації у встановленому порядку за рахунок роботодавця; забезпечення спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами і проїзними квитками або виплату грошової компенсації за їх придбання; при виконанні службових обов'язків першочергове обслуговування на підприємствах, в установах, організаціях, зокрема підприємствах зв'язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту. Особи, що надають соціальні послуги, зобов'язані: сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації; керуватися у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг; поважати гідність громадян; не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги; надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг; зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов'язків, а також ту інформацію, яка може бути використана проти особи, що обслуговується. Стаття 12. Структура сфери надання соціальних послуг та управління нею Сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів. До державного сектору входять суб'єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади. Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. Управління державним та комунальним секторами здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До недержавного сектору також відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг. Управління сектором здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними статутами. Державні та комунальні заклади і установи, що надають соціальні послуги, не підлягають приватизації і не можуть бути перепрофільовані на інші види діяльності. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації установ і закладів, що надають соціальні послуги незалежно від форм власності, визначається законодавством України. Науково-методичне забезпечення сфери надання соціальних послуг здійснюється органами державного управління. Стаття 13. Співробітництво під час організації надання соціальних послуг Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування під час організації надання соціальних послуг співробітничають між собою, а також із суб'єктами, які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами. У разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які надаються в установленому порядку недержавними суб'єктами чи фізичними особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб'єктами, що надають соціальні послуги, договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку і якості надання соціальних послуг. Правила організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг встановлюються Кабінетом Міністрів України. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними суб'єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг. Стаття 14. Фінансування соціальних послуг Фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством. У місцевих бюджетах повинні плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальних послуг. У державному та місцевих бюджетах повинні передбачатися кошти для фінансування цільових програм надання соціальних послуг. Фінансування територіальних програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів. Стаття 15. Обмеження права на соціальні послуги У разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб'єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні. У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб'єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування. Обмеження в отриманні одного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду соціальних послуг. Розділ IV ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Стаття 16. Право на професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг Професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ). ( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1891-IV ( 1891-15 ) від 24.06.2004 ) Стаття 17. Кадрове забезпечення надання соціальних послуг Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади. Стаття 18. Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг Центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень організовують роботу з надання відповідних соціальних послуг та здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів, що надають соціальні послуги. Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень. Розділ V ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ Стаття 19. Оскарження рішення про відмову в наданні, зменшення обсягу або припинення надання соціальних послуг Рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг державними і комунальними суб'єктами може бути оскаржено до центрального чи місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який видав дозвіл на надання соціальних послуг (для недержавних суб'єктів, що надають соціальні послуги, - до органу, який видав дозвіл на надання соціальних послуг), або суду. Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства про соціальні послуги Особи, винні у порушенні законодавства про соціальні послуги, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Розділ VI МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Стаття 21. Участь України в міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг. Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року. 2. Кабінету Міністрів України: у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти нормативно-правові акти, які регулюють виконання норм цього Закону; подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд та скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. 3. До приведення у відповідність із цим Законом закони, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Президент України Л.КУЧМА м. Київ, 19 червня 2003 року N 966-IV

Sidnet: РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про додаткові заходи щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями З метою більш ефективного вирішення питань соціального захисту інвалідів, створення необхідних умов для їх повноцінного життя: 1. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, громадських організацій інвалідів проаналізувати хід виконання Указу Президента України від 2 грудня 2002 року N 1112 ( 1112/2002 ) "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю" та забезпечити реалізацію передбачених ним заходів. 2. Кабінету Міністрів України: прискорити розроблення і запровадження державних комплексних програм "Житло - інвалідам" та "Освіта інвалідів" з відповідним їх фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням; забезпечити у повному обсязі фінансування програм соціального захисту інвалідів, передбачених Державним бюджетом України на 2003 рік ( 380-15 ); розглянути можливість збільшення обсягів фінансової підтримки всеукраїнських громадських організацій інвалідів; вжити заходів для поліпшення рівня матеріально-технічного забезпечення органів медико-соціальної експертизи, в тому числі щодо укомплектування їх необхідною кількістю автотранспортних засобів; забезпечити погашення із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування підприємствам громадських організацій інвалідів сум податку на додану вартість; удосконалити систему контролю державними органами за виконанням підприємствами, установами та організаціями встановлених законодавством нормативів створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів; розробити механізми поетапного збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" ( 2109-14 ); передбачати під час опрацювання проектів законів з питань оподаткування заходи підтримки для громадських організацій інвалідів, їх підприємств та організацій; передбачати при формуванні державного бюджету на відповідний рік у необхідних обсягах кошти для фінансування видатків на створення та утримання центрів реабілітації інвалідів, у тому числі дітей-інвалідів, забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, путівками на санаторно-курортне оздоровлення, виплату грошових компенсацій та допомог, передбачених законодавством, а також збільшення обсягів фінансування програм забезпечення інвалідів автомобілями. 3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вжити заходів щодо: забезпечення дітей-інвалідів у повному обсязі необхідними засобами реабілітації, у тому числі слуховими апаратами та засобами корекції зору; залучення громадських об'єднань інвалідів до розроблення регіональних програм щодо соціального захисту інвалідів та врахування їх пропозицій при формуванні видатків місцевих бюджетів на ці потреби; створення спеціалізованих транспортних служб для безкоштовного та пільгового перевезення інвалідів; забезпечення при формуванні місцевих бюджетів на 2004 і наступні роки необхідних обсягів фінансування будівництва житла для інвалідів та пристосування об'єктів соціальної інфраструктури до потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями. Президент України Л.КУЧМА м. Київ, 3 грудня 2003 року N 397/2003-рп

гефест: ПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 12.10.2007 N 18-6 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2007 р. за N 1241/14508 Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 N 121 ( 121/2001 ) (із змінами), Закону України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ), Стратегії розвитку пенсійної системи, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.12.2005 N 525-р ( 525-2005-р ), правління Пенсійного фонду України П О С Т А Н О В Л Я Є: 1. Затвердити Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, що додається. 2. Юридичному управлінню (Рябцева Т.Б.) подати цю постанову для державної реєстрації до Міністерства юстиції України. 3. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на першого заступника Голови правління В.М.Новака. Голова правління Б.Зайчук ЗАТВЕРДЖЕНО Постанова правління Пенсійного фонду України 12.10.2007 N 18-6 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2007 р. за N 1241/14508 ПОРЯДОК розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення 1. Цей Порядок визначає процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій (далі - рішення), прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи, що призначають пенсії). 2. У разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня. 3. Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник). Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства. 4. Скарга на рішення управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні органи Пенсійного фонду України), на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України - до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень. Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом Пенсійного фонду України, що розглядає скаргу. 5. У скарзі має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника; найменування органу Пенсійного фонду України, яким прийнято рішення; суть порушеної вимоги; інформація про оскарження рішення органу Пенсійного фонду України в суді (у разі оскарження рішення). Скарга повинна бути викладена в письмовій формі та підписана заявником із зазначенням дати. Скарга надсилається до органу Пенсійного фонду України поштою або передається заявником особисто. Скарга, оформлена без дотримання цих вимог, що не дає можливості розглянути скаргу по суті, повертається заявнику з відповідними обґрунтуваннями не пізніше ніж через десять днів від дня отримання такої скарги. У разі необхідності заявник може подавати інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються заявнику. 6. Якщо питання, порушені у скарзі, одержаній органом Пенсійного фонду України, не належать до його повноважень, то така скарга в термін не більше п'яти робочих днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявнику. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом Пенсійного фонду України від одного і того ж заявника з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, про що виноситься рішення про припинення розгляду такого звернення та повідомляється заявнику. 7. У разі, якщо орган Пенсійного фонду України надсилає заявнику рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий заявник має право звернутися з повторною скаргою до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом строку, зазначеного у пункті 4 цього Порядку. 8. Орган Пенсійного фонду України зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його у термін не більше одного місяця від дня надходження скарги на адресу заявника поштою або надати йому під розписку. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, орган Пенсійного фонду України може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги заявника, про що письмово повідомити заявника до закінчення тридцятиденного строку. При цьому загальний термін розгляду скарги не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду скарги може бути скорочено від встановленого цим пунктом терміну. У разі, якщо останній день строків розгляду скарги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день. 9. Орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу. У разі повного або часткового задоволення скарги органу, що призначає пенсії, даються розпорядження про вчинення відповідних дій. 10. Рішення за розглядом скарги заявника приймає керівник відповідного органу Пенсійного фонду України (або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень). Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв України, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються відповідно Головою правління Пенсійного фонду України, начальниками регіональних органів Пенсійного фонду України особисто. 11. Рішення про результати розгляду скарги оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Рішення оформляється на бланку органу Пенсійного фонду України, який розглядав скаргу. У рішенні зазначаються: повне прізвище та ініціали заявника; відомості про предмет оскарження, якого стосується скарга; дата прийняття скарги до розгляду, перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги, дата і номер оскаржуваного рішення, стисле викладення вимог і клопотання заявника, результати дослідження матеріалів скарги та докази, на яких ґрунтуються висновки посадової особи органу Пенсійного фонду України, яка розглядала скаргу, посилання на конкретні статті та пункти законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу та висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги або про відмову в задоволенні вимог чи клопотання заявника, викладених у скарзі. У рішенні також зазначається, що в разі незгоди заявника з прийнятим рішенням воно може бути оскаржене в органі Пенсійного фонду України вищого рівня (із зазначенням строку такого оскарження) або в судовому порядку. Рішення Пенсійного фонду України, прийняте за розглядом скарги, може бути оскаржене в судовому порядку в термін, передбачений законодавством України. У разі повного або часткового задоволення скарги до рішення даються розпорядження органу Пенсійного фонду України, рішення якого скасовано повністю або в певній частині, про вчинення відповідних дій. Рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (вручається) заявнику. Рішення вважається надісланим (врученим) заявнику, якщо його вручено під розписку чи надіслано листом на його адресу за місцем проживання. 12. Відкликання скарги проводиться за письмовою заявою заявника. 13. Інформація, яка стала відома посадовим особам органів Пенсійного фонду України під час розгляду скарг, є конфіденційною і не підлягає розголошенню. Порядок використання такої інформації передбачений Інструкцією про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, в Пенсійному фонді України та його органах, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 N 11-1 ( z0583-02 ), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.07.2002 за N 583/6871 (із змінами). Начальник юридичного управління Т.Рябцева

гефест: КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 12 березня 2008 р. N 183 Київ Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" З метою реалізації статей 12-16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) та статей 6-1 - 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" ( 1584-14 ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є: 1. Установити, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) та "Про жертви нацистських переслідувань" ( 1584-14 ) (далі - разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: інвалідам війни I групи - 500 гривень; інвалідам війни II групи - 400 гривень; інвалідам війни III групи - 350 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 310 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 500 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге, - 170 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 65 гривень. 2. Подання до 20 березня 2008 р. місцевим органам праці та соціального захисту населення списків осіб, які мають право на одержання разової грошової допомоги, забезпечують: Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерство транспорту та зв'язку, Служба безпеки, Державна судова адміністрація, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний департамент з питань виконання покарань, Управління державної охорони, Державна податкова адміністрація, Адміністрація Державної прикордонної служби - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійний фонд України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах. 3. Міністерству фінансів та Державному казначейству забезпечити до 10 квітня ц.р. перерахування коштів Міністерству праці та соціальної політики для подальшого їх перерахування місцевим органам праці та соціального захисту населення для здійснення виплати разової грошової допомоги. 4. Установити, що виплата разової грошової допомоги проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 травня поточного року через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання. 5. Міністерству фінансів і Міністерству праці та соціальної політики передбачити під час підготовки проекту Державного бюджету України на 2009 рік видатки для виплати разової грошової допомоги у збільшених розмірах. Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО Інд. 26

гефест: Для тех кто хочет обратиться или лично прийти на прием в Фонд соц защиты инвалидов, пожалуйста ознакомтесь с Порядком обрашения и личного приема в Фонд соц защиты инвалидов http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.28114.1&nobreak=1

Рампа: Про затвердження Положення про медичний огляд кандидаті... вiд 05.06.2000 № 124-345 Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Н А К А З N 124/345 від 05.06.2000 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 2000 р. за N 435/4656 Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів { Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я N 1/1 ( z0235-10 ) від 11.01.2010 N 95/62 ( z0315-11 ) від 23.02.2011 } Відповідно до ст.45 Закону України "Про дорожній рух" ( 3353-12 ), на виконання пункту 1 додатка 5 до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 456 ( 456-98-п ), з метою створення єдиної системи визначення придатності кандидатів у водії та водіїв до безпечного керування транспортними засобами Н А К А З У Є М О: 1. Затвердити Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів (додається). 2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій: забезпечити проведення медичних оглядів кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів у лікувально-профілактичних закладах відповідно до вимог Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого цим наказом, та дозволити застосування бланків "Медичне посвідчення водія", ф. 0-83-0 (облікова), до їх повного використання відповідно до пункту 1.7 Положення. 3. Управлінню Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (Міленін О.Л.) спільно з Головним управлінням організації медичної допомоги дорослому населенню Міністерства охорони здоров'я України (Піщиков В.А.) та Українським медичним центром безпеки дорожнього руху (Решетник І.Л.) до 1 вересня 2000 року у встановленому порядку розробити і подати на затвердження спільний план заходів Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я, спрямований на забезпечення контролю за виконанням вимог чинного законодавства щодо медичного огляду водіїв та кандидатів у водії транспорту. 4. Уважати такими, що втратили чинність: 4.1. Положення про медичне посвідчення водія ( z0590-97 ), затверджене наказом МОЗ України від 28.11.97 N 339 ( z0586-97 ) "Про вдосконалення системи профілактичних протиалкогольних та протинаркотичних заходів та обов'язкових профілактичних наркологічних оглядів", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.12.97 за N 590/2394. 4.2. Форма медичної документації - Медичне посвідчення водія, ф. 0-83-0 (облікова), затверджена наказом МОЗ України від 28.11.97 N 339 ( z0592-97 ) "Про вдосконалення системи профілактичних протиалкогольних та протинаркотичних заходів та обов'язкових профілактичних наркологічних оглядів", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.12.97 за N 586/2390 ( z0586-97 ). 5. Уважати такими, що не застосовуються на території України: Додатки 4, 9 до наказу МОЗ СРСР від 29.09.89 N 555 ( v0555400-89 ) "О совершенствовании системы медицинских осмотров трудящихся и водителей индивидуальных транспортных средств" та додатки 2, 3 до цього наказу в частині, що стосується медичних оглядів водіїв та кандидатів у водії транспортних засобів. 6. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра охорони здоров'я України Картиша А.П. та заступника Міністра внутрішніх справ України Подоляку А.М. Міністр охорони здоров'я України В.Ф.Москаленко Міністр внутрішніх справ України Ю.Ф.Кравченко Затверджено Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України 05.06.2000 N 124/345 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 2000 р. за N 435/4656 Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів { У тексті Положення слова "лікувально-профілактичні заклади" замінено словами "заклади охорони здоров'я" у відповідних відмінках; слова "Український медичний центр безпеки дорожнього руху" замінено словами "Державне підприємство "Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій" Міністерства охорони здоров'я України" у відповідних відмінках згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 1/1 ( z0235-10 ) від 11.01.2010 } { У тексті Положення слова "довідка щодо перебування на психіатричному обліку за місцем проживання" замінено словами та цифрами "медична довідка про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (форма N 122-2/о) ( z0094-02 )" у відповідних відмінках згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 95/62 ( z0315-11 ) від 23.02.2011 } 1. Загальні положення 1.1. Медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії та водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові та післярейсові огляди, а також позачергові огляди, викликані необхідністю. 1.2. Попередньому медичному огляду підлягають кандидати у водії транспортних засобів для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії. 1.3. Періодичному медичному огляду підлягають водії транспортних засобів для підтвердження права на керування транспортним засобом відповідної категорії або отримання права на керування транспортним засобом іншої категорії. 1.4. Щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності. 1.5. Позачерговому медичному огляду підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ, організацій усіх форм власності за направленням власника або посадової особи, що відповідає за експлуатацію транспортних засобів підприємства, установи, організації, на підставі медичних даних про стале погіршення здоров'я водія, що перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом. Водій власного транспортного засобу в разі погіршення стану здоров'я, якщо це перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, також повинен ужити відповідних заходів для безпечного керування транспортним засобом. 1.6. Попередній, періодичний та позачерговий медичні огляди проводяться медичною комісією, що створюється в закладі охорони здоров'я. До складу медичної комісії входять: лікар-терапевт (голова комісії), лікар-невропатолог, лікар-отоларинголог, лікар-офтальмолог, лікар-хірург. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право створювати вищезазначені медичні комісії та проводити попередній, періодичний і позачерговий медичні огляди (далі - заклади охорони здоров'я), щорічно затверджується відповідно наказами Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. 1.7. Після проведення попереднього, періодичного та позачергового медичних оглядів видається єдиний документ - Медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом, ф. N 083/о (облікова) (далі - Медична довідка) (додаток 1). Бланки Медичної довідки є документами суворого обліку (додаток 2). Облік бланків Медичної довідки ведеться в Журналі реєстрації виданих (отриманих) бланків медичних довідок щодо придатності до керування транспортним засобом, ф. N 083-1/о (додаток 3). Організація забезпечення закладів охорони здоров'я бланками Медичної довідки покладається на Державне підприємство "Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій" Міністерства охорони здоров'я України. 1.8. У Медичній довідці визначається здатність особи керувати відповідною категорією транспортних засобів, а також термін її дії. Медична довідка підписується головою медичної комісії та засвідчується печаткою закладу охорони здоров'я. Дублікат виданої Медичної довідки видається упродовж повного строку її дії медичною комісією (уповноваженою нею посадовою особою закладу охорони здоров'я) за зверненням громадянина без проведення додаткового медичного огляду. За видачу дубліката сплачується тільки вартість бланка Медичної довідки. 1.9. Щозмінний передрейсовий та післярейсовий медичні огляди водіїв транспортних засобів проводяться лікарями або середніми медичними працівниками, які здійснюють медичний контроль обслуговування водіїв підприємств, установ, організацій. Медичні працівники мають право проводити зазначені медичні огляди після періодичного (1 раз на три роки) навчання методів їх проведення в Державному підприємстві "Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій" Міністерства охорони здоров'я України та його філіалах. { Пункт 1.9 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 1/1 ( z0235-10 ) від 11.01.2010 } 1.10. Державне підприємство "Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій" Міністерства охорони здоров'я України та його філіали організовують та контролюють роботу і підготовку фахівців, які здійснюють навчання медичних працівників методів проведення щозмінних передрейсових та післярейсових медичних оглядів водіїв транспортних засобів. 1.11. Медичні огляди інвалідів для визначення медичних показань для отримання транспортного засобу з ручним керуванням, а також для визначення медичних протипоказань до керування транспортним засобом проводяться у медико-соціальних експертних комісіях. Наступні періодичні медичні огляди водіїв транспортних засобів (інвалідів) проводяться медичними комісіями в закладах охорони здоров'я.

Sidnet: КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 23 квітня 2008 р. № 407 Про порядок надання пільг, компенсацій та гарантій Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Установити, що пільги, компенсації та гарантії, зазначені у пунктах 22, 38, 40, 41, 45, 49, 52, 61, 67, 68, 72, 77, 78, 82, 84 і 94 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, надаються у порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою: ветеранам праці; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; пенсіонерам з числа прокурорів та слідчих прокуратури; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше ніж один супроводжуючий); суддям у відставці; дітям війни; звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби, та членам їх сімей, які перебувають на їх утриманні, батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби; звільненим із служби за віком, хворобою або вислугою років військовослужбовцям Служби безпеки, працівникам міліції, особам начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони; дітям (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, які загинули або померли у зв’язку з виконанням службових обов’язків, та непрацездатним членам сімей, які перебували на їх утриманні; батькам та членам сімей осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, які загинули (померли), пропали безвісти або стали інвалідами під час проходження служби; ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; пенсіонерам з числа медичних, фармацевтичних, педагогічних працівників, працівників бібліотек, спеціалістів із захисту рослин, які працювали у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у цій місцевості та населених пунктах. 2. Ця постанова набирає чинності з 1 травня 2008 року. Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО Про порядок надання пільг, компенсацій та гарантій вiд 23.04.2008 № 407

Sidnet: Про затвердження Положення про волонтерську діяльність ... вiд 10.12.2003 № 1895 КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 10 грудня 2003 р. N 1895 Київ Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг Відповідно до статті 17 Закону України "Про соціальні послуги" (966-15) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є: Затвердити Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, що додається. Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. N 1895 ПОЛОЖЕННЯ про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг ... 5. Волонтерська діяльність провадиться за такими напрямами: надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю чи станом здоров'я, відсутність житла або роботи, наслідки стихійного лиха, катастроф тощо); надання соціальних послуг дітям та молоді, що перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

полная версия страницы